Євгенія Кузнєцова Livres

Толік щойно здійснив головну мрію свого життя: купив будинок, де все буде так, як хоче лише він, та ще й у чотирьох тисячах кілометрах від усієї своєї надокучливої родини. Однак війна перевернула все, і на голову йому звалилась рідня: мама, одноногий дядько, далека родичка зі своїм слинявим песиком, сестра з депресивною подругою і навіть котячі свекруха й невістка. У той час, коли в Україні розносить вибуховими хвилями вікна, гинуть сотнями й тисячами люди, у будинку Толіка війна не окопна, вона отака, життьова: у деталях побуту людей, які намагаються в чужій країні створити свою тимчасову домівку із запахом помідорів. Тут є та нестерпна простота повсякдення людей, душі яких — вдома, в Україні. Але війна — весь час з ними. Вона — як та драбина, яка має багато щаблів, висот і вимірів.

Ми годуємо гостя як гусака для фуа-ґра, при цьому його переконуючи, що приготоване нами нікуди не годне: «Беріть, беріть ще, та тільки воно ж не таке! Беріть».Ми до смерті віддані власним принципам, особливо коли йдеться про голубці чи деруни. Ми легко заміняємо бешамель смальцем, проте свято віримо у те, що борщ готує тільки наша бабця, а решта — то не борщ. Ми шукаємо зопрілі тіла наших ближніх у сауні кормової кукурудзи і медитативно малюємо сердечки на вікнах, що запріли від холодцю.Ми не поважаємо їжу, коло якої не треба замахатись, але нам виправдано соромно за любов до олів'є.Нас збуджують пиптики херсонських помідорів і ми знаємо, як повільно роздягнути капусту.Бо ми Готуємо в Журбі.